… Завершується фінал симфонії, один за одним замовкають інструменти, музиканти, які закінчили свою партію, гасять свічки, що горіли перед їх пюпітрами, мовчки піднімаються з місця і йдуть. Залишаються лише дві скрипки, які й доводять меланхолійну мелодію до кінця…
Знаменита «Прощальна» симфонія Йозефа Гайдна має цікаву історію створення. Під час її написання він служив в капелі князя Естергазі в резиденції містечка Ейзенштадт, і в його розпорядженні була капела з 16 музикантів. За однією з версій, князь у січні 1772 року наказав, щоб протягом його перебування в Ейзенштадті всі музиканти капели постійно були при ньому, і залишати резиденцію та відвідувати дружин i дітей вони могли лише за його відсутності. Виняток було зроблено лише для капельмейстера і першого скрипаля – власне, Йозефа Гайдна. В той рік князь напрочуд довго затримався у маєтку, і оркестранти звернулися по допомогу до свого керівника – капельмейстера. Гайдн вирішив вплинути на князя не зовсім прямо, а символічно – через музику, створивши симфонію, фінальна частина якої стала справжнім перформансом.
Ще один рік, сповнений злетів і падінь, смутку та радості, надії та відчаю, ще один рік складних випробувань, завершується. Нехай «Прощальна» симфонія у виконанні Київського камерного оркестру стане своєрідним ритуалом, де кожен зможе відпустити свій тягар, але вогник надії, як на останньому пюпітрі, освітить дорогу в невідоме прийдешнє.
