Бароковий діарій Антонія Філармонійського. День другий
12.11.2025
Мир вам, братіє возлюблені, що в музиці радість маєте. Бо день другий явився не галасом, а думою, не звабою, а користю.
Прийшов муж розважний, Марек з землі польської, і сів серед учнів. Не владою, а любов’ю правив, не наказом, а прикладом.
Показував книги бахівські, отця міри й розуму.
Рече: «Не пальців це школа, а розуму. Тут лад і свобода єдине творять, бо вільний дух є найліпший наставник.».
І грали учні, а він з ними трудився:спинить, наведе, мовить і думка оживає.
І бачив я: се не вчення мертве, але мова жива між серцем і розумом. Бо де свобода там лад, а без ладу ніяка музика не стоїть.
По тім мовила пані Ольга Шуміліна, жінка мислі чистої і розуму великого.
Вийшла вона на ниву давніх писань і почала бур’ян неправди виривати. Бо багато в ній нашаровано, а істина під сим ледве дихала.
Слово її не гучне, але певне; не блискуче, а міцне, як залізо красне.
І показала вона Максима Березовського не в серпанку вигадок, але в ясному обличчі: мужа розумного, серцем живого, що в праці й мислі знайшов красу свою.
І зрозумів я: не легенда се, а правда, що між нами живе.
І коли мова її скінчилась, не вмерла, але в спів перейшла. Бо за словом ожила музика майстра нашого.
І думка, що щойно в серці зачалась, звуком злетіла в повітря.
Пісня його не з плачу зродилась, але з ясного розуму. Бо навіть у смутку — світло, і в тиші — життя.
Голос його не стогін, а спомин; не тяжкість, а рівновага. Бо смуток світлий мудрості ближчий, ніж радість гомінка.
Так минув день другий, день науки, правди і світлого суму.
І реку вам, братіє: не спиняйтесь на половині, бо шлях пізнання не має краю.
Ідіте далі, слухайте, пізнавайте. Бо хто пізнав лад у музиці, той пізнає його і в собі.
А хто знайшов лад у собі, тому весь світ звучить як пісня.