Бароковий діарій Антонія Філармонійського. День третій
13.11.2025
Мир вам, братіє вдумлива.
День третій прийшов у своїй мірі
і дав кожному те, що було йому на пожиток.
Марек Топоровський сидів поміж людьми просто.
Говорив про перші труди свої,
про вчителів, що вели його,
І про те мовив, як у землі польській
бережуть стародавню музику не в писанні,а в ділі щоденному.
Слово його було ясне,
коротке й певне,
бо йшло від дороги, якою він сам ходив.
Юні слухали уважно,
і добре було те бачити,
бо мудрість легко входить у серця чисті.
А потім підвелась молодь львівська, що музиці ранній служить .
Стояли вони тихо,
а робили старанно.
І я подумав:
коли молодість бере давню справу в руки,
то й сама справа стає молодою.
Бо традиція не пам’яттю тримається,а живою охотою.
Опісля мовив отець Георгій Коваленко.
Думка його широка,
ходить дорогами не завжди прямими,
але веде до глибини й ясності.
А коли день приклався до спокою,
вийшла посеред нас Хана Блажикова.
І тиша стала ще тихішою,
бо постава її була проста,
а простота та мала в собі силу.
Глас її не ловив слуху хитрощами,
але йшов рівно,
як вода йде у спраглу землю.
І пізнав я:
сей глас не для утіхи,
але для зцілення.
Бо многі співають,
а мало хто торкає глибину.
А вона, мов рука милосердна,
торкнулася там,
де людина ховала свій тягар.
І стало легше —
не від співу самого,
але від того духу,
що у співі крився.
Так звершився день третій.
І вам, братіє, мовлю:
прийдіть у дні наступні.
Бо в кожному дні є зерно,
і той збагатиться,
хто не минає його байдужим серцем.