Бароковий діарій Антонія Філармонійського. День четвертий
14.11.2025
Мир вам, братіє возлюблені, що зібралися у граді Кієві, де ні буря, ні ніч не можуть витурити з душі світла. Бо що є ніч? Чи не тінь, що пробує злякати, але не може загасити свічу, коли вона горить зсередини?
Учорашній день, день мудрості й музики світив у серцях наших так ясно, що й ніч, хоч і стукала залізними пальцями у вікна, не змогла приборкати внутрішнього нашого світанку.
Бо не темрява владнає над нами, але лад наш над нею. І коли ніч після дня, наче хвиля грозова, ударила ми стояли, як стоїть дерево з коренем глибоким: не через силу, а через природу свою.
Сиділи ми в Салоні, мов у келії тихій, і слухали Галю, що слово читацьке знає, та мужа Здіслава, що мудрість аквінатську тримає в серці. Говорили вони про храм, але не той, що з каменю, а той, що з думки; не той, що на горі, а той, що в грудях схований.
І мовили таке:
«Сакральне й мирське — не дві дороги, а два береги одної ріки.»
Ото бароко й учить: коли молишся не тікаєш від світу, а підносиш його;
коли месу слухаєш не вириваєш себе із життя, а одкриваєш, як життя саме звучить у присутності вічного.
І я бачив: слово їхнє торкалось сердець, мов промінь сонця торкає старе дзеркало не змінює скла, лише дає сяйво йому.
А коли настав вечір, увійшов Марек. Не музика звичний, але муж одваги, що йде через бурі з усміхом. Стрій його картатий сяяв мов печать сміливости: світлі й темні клітини, мов дороги людські то злети, то спади, але в одному узорі Божому.
І не марно він такий: бо грає так, як живе не в покорі до страху, а в істині серця. Помилка ж у нього не вадить, але навчає: «Не бійся спіткнутись, бо й камінь — учитель».
І любов його до України не словом, а діянням. Бо хто любить той приходить. Хто сердечний той поділяє наші дні й наші тіні. І він із нами не як гість, а як брат, що приносить хліб музичний і ділить його , як добрий подорожній на роздоріжжі.
І хоч ніч була після дня, як звір після пастуха, не змінила вона ладу нашого. Бо день учорашній навчив:
що храм — усередині;
що бароко — міст між бурею і тишою;
що музика то праща Давидова, яку не здолати велетневі.
Музика Марекова тримала нас і тоді, коли темрява наближалась.
Слово Галиного й Здіславового розуму тримало нас і тоді, коли сон закліпав від тривоги.
І я сказав у собі:
«Ніч приходить тільки для того, щоб випробувати світло, а не задушити його.»
Тримайте ж лад сердечний.
Слухайте музику, як слово Боже.
Беріть приклад з Марека, що у строї картатім стоїть, мов світильник між темним і ясним.
І пам’ятайте:
не ніч завершує день,
а серце обирає, що в ньому залишиться.
Мир вам і твердість духа братія люба!