Бароковий діарій Антонія Філармонійського. День сьомий
19.11.2025
Мир вам, братіє сердешна. День сьомий відкрив мені думку ясну: голос людський — подих душі, що виходить крізь уста й являє серце без покриву.
Юнаки трудилися над інвенціями Баховими, бесіда про оперу ширила думку про новий лад, та все те було яко вістка перед більшим.
Коли ж явився перед нами Андреас Шолль, уся зала мов одне серце стала .
Голос його сходить поволі, мов світло на світанку: спершу ледве чути,потому тепліший, рівний, як крок сонця по землі; а згодом повнота в ньому з’являється, словно істина знайшла мову свою.
У Перселла голос його чистий, лагідний, як путь, що сама відкривається перед тим, хто йде;
у Баха — мудрість тиха, мов вода прозора, істини повна.
Усе в його співі прямує від глубини: слово ясне, думка рівна, щирість без хитрощів.
І помислив я: є голоси, що минають швидко,
а є такі, що входять у душу мов тиха благість
і довго світять у ній.