Думаючи про французьку музику початку ХХ століття, на думку спадають Дебюссі та Равель. Ці велети музичного мистецтва значно вплинули на його розвиток, а втім їхні молодші сучасники Франсіс Пуленк, Жан Франсе, Артюр Онеґґер не менш примітні. Хоча ці композитори дуже різні та надихалися протилежними мистецькими явищами, одне можна сказати напевно: вони прагли бути сучасними і шукали відповіді на запити сьогодення — мінливого, яскравого, наповненого.
Свій органний концерт Пуленк писав на замовлення, втім у процесі роботи перейнявся релігією, що прагнув наблизити звучання твору до церковної органної музики доби бароко. Та хай там як, а в цьому концерті немає місця релігійному аскетизму чи відстороненості — він сповнений краси, переживань та роздумів. Симфонія Жана Франсе увібрала у себе найяскравіші риси французької музики як такої — крихку лірику, вишукану пластичність та легкість. Тоді як Артюр Онеґґер продовжує традицію німецького симфонізму із власивим самозаглибленням та ретельним осмисленням буття.
