Cон літньої ночі

Національний будинок музики

Мендельсон познайомився з творчістю Шекспіра ще в дитинстві, читаючи німецькі переклади. У 1827 році, коли йому було лише 17, він побачив постановку «Сну літньої ночі» з участю сестри Фанні й настільки надихнувся, що написав концертну увертюру. Цей твір швидко здобув популярність у Європі та приніс молодому композитору славу вундеркінда.

До Шекспірового сюжету Мендельсон повернувся у 1843 році — на прохання прусського короля Фрідріха Вільгельма IV, який високо цінував увертюру й замовив повну сценічну музику для постановки. Композитор створив 14 номерів, використавши теми та настрої з раннього твору. Серед них — «Пісня з хором», чарівний «Ноктюрн», жваве скерцо фей, веселий танець клоунів, прощальний фінал і, звісно, знаменитий «Весільний марш». Саме він став найбільш впізнаваною частиною циклу й донині звучить на весільних церемоніях у всьому світі.

Поруч із казковою музикою до Шекспірової п’єси в програмі прозвучить і Симфонія № 2, яку Мендельсон назвав «Гімн хвали». Він написав її у 1840 році до святкування 400-річчя винайдення друкарського верстата Ґутенберґом, і того ж року твір уперше виконали в Ляйпцигу.

Цією симфонією композитор прагнув віддати шану німецькій культурі та релігійній свободі, що поширилася завдяки друкарству. За задумом і масштабом вона перегукується з Девʼятою «Хоральною» симфонією Бетховена: зокрема, у фіналі звучить розгорнута хорова частина з потужним етичним посланням.

У XIX столітті симфонія користувалася великою популярністю, а багатство партій для оркестру й голосів робить її й сьогодні справжнім «прихованим шедевром» Мендельсона.