Вагнер, Штраус, Губаренко, Горобець

Ця програма – маніфест неприборканої пристрасті, що блукає між земним відчаєм та духовним преображенням, яке може подарувати лише любов. У центрі її – людина, яка кидає виклик фатуму силою свого почуття.
Музична сповідь відкривається Вступом і смертю Ізольди з опери «Трістан та Ізольда» Ріхарда Вагнера, де любов постає як болісна стихія, що вирує в кордонах нашої реальності. Від першого тривожного акорду до фінального просвітлення ми проживаємо трагедію Трістана та Ізольди – кохання, яке не може знайти місця у земному житті й знаходить розв’язку лише у вічності.
Після вагнерівського напруження Подвійний концерт для скрипки і віолончелі з оркестром Романа Горобця пропонує зміну ракурсу – перехід до живого, щирого емоційного діалогу двох солюючих інструментів, в якому скрипка та віолончель виступають не як суперники, а як гармонійні партнери. Їхні лінії часто переплітаються, імітуючи людську розмову – від інтимної сповіді до палкої суперечки.
Проте життя неможливе без зухвалого сміху. «Веселі витівки Тіля Уленшпігеля» Ріхарда Штрауса вриваються до зали як виклик самій смерті. Штраус іронічно зауважував: «Я хотів лише, щоби люди в оркестрі та в залі бодай раз по-справжньому посміялися». Це торжество вільного духу, який не кориться ешафоту, перетворюючи трагедію на іронічний тріумф життя.
Підсумком драми стає «Liebestod» Віталія Губаренка. Грандіозна симфонія-балет замикає коло, перетворюючи вагнерівський фаталізм на енергію спротиву. Спираючись на легенду про Паоло і Франческу, Губаренко створює масштабне полотно, де трагізм смерті розчиняється у всеперемагаючій енергії любові, адже саме вона є тією несамовитою силою, що пробиває темряву небуття, роблячи нас безсмертними.