Світло арфи. Від Равеля до Ворлока

Програма Національного камерного ансамблю «Київські солісти» під орудою Володимира Сіренка розкриває арфу як джерело світла й внутрішньої рівноваги. У виконанні Анни Воронової  цей інструмент звучить то кришталево прозоро, то ніжно й сповідально, об’єднуючи різні епохи й стилі в єдину емоційну лінію.
Перший відділ репрезентує французьку традицію у всій її колористичній витонченості. Відкриває програму Інтродукція та Алегро Моріса Равеля – твір, написаний для унікального складу (арфа, флейта, кларнет і струнний квартет), який демонструє кришталеву прозорість фактури. «Танець священний і танець профанний» Клода Дебюссі – зразок концертного письма для арфи зі струнними, де архаїчна модальність сусідить із чуттєвою грацією. Вінчає блок «Фантазія» Каміля Сен-Санса, що поєднує віртуозність із середземноморською свіжістю.
В центрі другого відділу – прем’єра в Україні «Балади» американського композитора Еріка Евайзена, твору, що розкриває ліричний потенціал поєднання кларнета, арфи та струнних. Контрастом до нього стане славнозвісне Адажієтто із Симфонії № 5 Ґустава Малера – музика граничної емоційної напруги та зосередженості. Інтелектуальну вертикаль вечора підтримає Концертино Лучано Беріо – твір, що вимагає від виконавців віртуозної координації та чуття сучасної звукової матерії. Фінальною крапкою програми стане «Капріольська сюїта» Пітера Ворлока – стилізація музики епохи Відродження; шість частин сюїти підсумують панораму стилів, підпорядковану єдиному вектору – чистому й виразному світлу арфи.
«Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї», – писав Павло Тичина. І в цій весняній музиці арфа озивається так само – як мерехтіння світла, як тихий подих вітру, як пробудження, що народжується зі звуку.