Бетховен, Штраус, Равель – три музичні світи, обʼєднані темою руху, танцю і перетворення: драматичний бетховенський концерт, віденський вальс і тривожна хореографія Равеля.
Третій фортепіанний концерт Бетховена – крок від класичної традиції Моцарта до власної драми. Тут панують контрасти, напруга, внутрішній рух, а в повільній частині – майже позачасовий спокій, що змінюється життєствердним фіналом. Сюїта з «Кавалера троянди» Штрауса – це старий Відень: іронія, ліризм, вальс і легкість. Тут музика постійно балансує між театральною легкістю й відчуттям часу, що невпинно вислизає. «La Valse» Равеля – «хореографічна поема», у якій знайомий танець поступово перетворюється на стихію, що виходить з-під контролю. Написана після Першої світової війни, ця музика звучить як символ зникнення старої Європи: за розкішшю оркестру – напруга й невідворотність руйнування.
Три композитори. Три погляди на час, що не спинити. І – вічна музика.
