Орган може звучати велично й суворо, тривожно й таємниче, ніжно та майже невловимо. Саме таким постає він у програмі Євгена Галицького, де музика різних епох поєднується спільною атмосферою напруги, контрасту й внутрішнього руху.
Прелюдія і фуга e–moll Баха та Адажіо і фуга c–moll Моцарта відкривають світ складної поліфонії, в якій строгість форми набуває глибокої драматичної сили. «Літанія» для органа Яна Вельмерса розвивається як поступове крещендо, розгорнуте протягом усього твору, зрештою застигаючи у щільному звуковому масиві, розріджуючись і зникаючи в небутті.
У другому відділі темна стихія стає ще виразнішою: у «Вальпургієвій ночі» Петра Ебена демонічному танцю протистоїть сакральна тема хоралу «Aus tiefer Not». А в «Блукаючих вогнях» Луї В’єрна стрімкі фігурації й химерні гармонії створюють примарний, мінливий образ вогників, що виникають у темряві й вислизають знову.
Завершують програму музика Мендельсона та Астора П’яццолли – два різні прояви романтичної експресії. Перша соната Мендельсона поєднує поліфонічну строгість із ліризмом і блискучою віртуозністю, тоді як «Oblivion» П’яццолли занурює в атмосферу тихої меланхолії, а «Libertango» вибухає гострим ритмом, енергією та відчуттям свободи.
Від суворої поліфонії до свободи tango nuevo – ця програма показує орган не лише як монументальний інструмент, а як надзвичайно гнучкий голос, здатний передавати найрізноманітніші стани: від молитви й тривоги до драматизму та пристрасті.
