Століттями гітара залишалася десь між побутовою музикою та салонною розвагою, поки Франсіско Тарреґа не перетворив її на повноцінний академічний інструмент. Всі знайомі нам гітарні прийоми, витончена техніка тремоло й особлива якість звуку з’явилися саме завдяки його пошукам. У тих-таки «Спогадах про Альгамбру» виникає дивовижне відчуття, ніби одна гітара веде безперервний спів і сама ж собі акомпанує.
У двадцятому столітті виміряний, інтимний звук підхопив Едуардо Сайнс де ла Маса. Його сюїта «Платеро і Я» за мотивами прози Хуана Рамона Хіменеса — це чистий імпресіонізм, де інструмент передає тонкі відтінки настрою, світла й андалузького повітря.
Гітарист Андрій Остапенко разом із режисером Олександром Співаковським збирають важливі деталі історії інструменту в єдине музичне полотно.
Завітайте відчути, як по-справжньому тонко й глибоко може звучати класична гітара!
Франсіско Тарреґа
– П’ять прелюдій
– Арабське капричіо
– Спогади про Альгамбру
– Великий вальс
Едуардо Сайнс де ла Маса
– Сюїта «Платеро і Я»