«Усе виявляється потрібним, усе необхідно і майже не залишається часу на найголовніше і найнеобхідніше… Майже ніколи працювати, сидячи за своїм столом» – жалівся Лятошинський у листі 1961 року. Робота за письмовим столом, написання музики – це усвідомленість себе в житті, яка керувала ним і давала сили працювати попри все. Попри побутові негаразди, попри хвороби, попри заборону музики до виконання 1948 року.
Після чергової ідеологічної розправи 1951 року Лятошинський починає писати Фортепіанний концерт, Слов’янський, – щоб почуватися живим, він мав працювати. 1960-ті стають своєрідним підбиттям підсумків, узагальненням і усвідомленням себе. Так виникає Четверта симфонія, яка вся виростає з однієї теми – першої п’єси фортепіанного циклу 1920-х «Відображення».
Мабуть немає українського композитора радянського періоду, у творчості якого не проявилися б зв’язки з російською культурою: чи у вигляді текстів для вокальних творів, чи у вигляді використання цитат з російських народних пісень. Не виключенням є й творчість Лятошинського.
17:30 Тому дискусія, що передуватиме концерту, присвячена темі, яка обговорюється в українському суспільстві від самого початку повномасштабного вторгнення: “Межа прийнятності: російська культура в сучасному українському просторі”
Спікери: музикознавиця Анна Гадецька, філософ Вахтанг Кебуладзе, генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко. Модератор: журналіст, телеведучий Юрій Макаров.
