Алессандро Скарлатті чотири рази ризикував працювати з текстом Salve Regina, з якого він черпає композиції для різних ансамблів. Обробка тексту у цьому варіанті підкоряється звичайній практиці для мотетів певної довжини: антифон ділиться на «номери» контрастного характеру, які по черзі доручаються дуету і соло. Відповідно до сучасного стилю, Скарлатті вирішив не акцентувати на найвизначніших моментах тексту, а натомість забезпечити внутрішню зв’язність кожного розділу, зберігаючи виразні можливості для посилення кількох елементів і покладаючись натомість на гармонію та мелодію, багате письмо, а також на віртуозність вокальних партій.
Йоганн Адольф Гассе, впливовий німецький композитор пізнього бароко і найбільший представник неаполітанського стилю. Співак, викладач музики, що був надзвичайно популярним у свій час, у XVIII ст. й особливосвоєю плідною оперною творчістю, хоча написав велику кількість духовної музики.
Одружений зі знаменитою сопрано Фаустіною Бордоні, будучи великим другом лібретиста П’єтро Метастазіо, чиї лібрето він часто використовув, Гассе був ключовою фігурою у розвитку опери-серіа і музики XVIII ст. загалом.
Гассе звертається також до цього традиційного антифону. Його Salve Regina – оперна за стилем, з речитативами, аріями, мелодійна та майстерно оркестрована.
